В роботах Каналетто багато світла і кольору, це – суворо перспективні і виразно колористичні конструкції. В прекрасних композиціях “Палаццо Дожів у Венеції”, “Краєвид Венеції”, “Вид на Канале Гранде” тощо, в “портретах” лагун, палаців і каналів зображення не віддаляється від глядача, а наближається. Точка горизонту ніби змушує архітектуру і пейзаж виступити до нас. Високий тонус художнього життя залишається лише у Венеції та частково – у Римі. Починаючи із середини століття Рим, як вже зазначалось, перетворюється на всесвітнє місто-музей, куди митці різних країн приїздили для освоєння його античних скарбів і класики Ренесансу. Загальноєвропейська зацікавленість античним мистецтвом посилювалась і розкопками Помпей і першим науковим мистецтвознавчим до¬слідженням теми – “Історією мистецтва старожитності” Й.Вінкельмана.
Спочатку кратери робили переважно з глини, тільки ручки і підніжки до них прилаштовували бронзові. У більш пізні часи стали робити срібні кратери. Поверхня глиняних кратерів прикрашали живописом, а металеві їх частини (ручки і підніжку) – пластичними орнаментами. Слід згадати, що середньовіччя також зверталося до античності, особливо з XII ст., але успадкувало від неї лише окремі елементи. В нову добу, добу Ренесансу, засвоєння античності мало зовсім інший характер, її відродження стало метою і суттю нової культури. Античність сприймалася як найвищий авторитет, ідеал людської досконалості, в світлі якого оцінювалася сучасність. Найсильніше античність вплинула на освіту, філософію, образотворче мистецтво і літературу.
4. Стильові і жанрові особливості мистецтва XVIII ст.
Клод, як і Пуссен, зобразив чотири пори року. Це був неперевершений колорист свого часу. Картина «Відплиття на острів Цитеру» — перша з серії «галантних святкувань», що відображають основні риси манери художника з її підкресленою театральністю. Сам живописець брав участь в театральному житті свого часу і частково в маскарадах. Чутливий до норову і способу життя сучасників, створив свій шедевр — велике полотно «Лавка Жерсена».
Найпопулярніше
Великим визнанням користується його “Св. Інеса”, де втілено образ чистої, зворушливої і світлої юності. З дивовижною правдою і щирістю передано тонку, граційно-незграбну https://uaculture.org/texts/kulturna-spadshhyna-zapidtrymkyukf-u-2018-roczi/ постать підлітка, чарівне личко з величезними очима, хвилі шовковистого волосся і ніжні руки. Композиція будується по дагоналі з рухом значних живописних плям.
З дерева, привезеного з інших країн, виготовляли тільки меблі і багате оздоблення апартаментів фараона і вищої знаті. Але, незважаючи на це, техніка роботи з деревом справила великий вплив на формування стилю кам’яною архітектури Стародавнього Єгипту. Найчутливішою до змін виявилася музика, засвоївши драматизм тематики, бурхливі пристрасті, динамічний розвиток думки, різні контрасти. У результаті народжуються великі циклічні форми, опери, ораторії. У вокальну та інструментальну творчість проникає народна пісня, масові жанри активно впливають на симфонічні й оперні твори. Істинним представником французького рококо вважають Франсуа Буше (1703— 1770). Учився у свого батька Нікола і у Ватто.
Улюблена дочка Зевса Афіна шанувалася як богиня військової мудрості і мудрості взагалі, вона протегувала знанням і ремеслам. Згідно з міфом Афіна з’явилася з голови Зевса в повному бойовому обладунку – в шоломі і панцирі. Богом війни був син Зевса і Гери Арес. Гермес – спочатку бог скотарства і пастухів, пізніше шанувався як вісник олімпійських богів, заступник мандрівників, купців, бог торгівлі, винахідник міри і пастушої флейти. Основна домінуюча ідея мистецтва імперського Риму – віра у виняткову місію римлян, звідси грандіозні форми в архітектурі, скульптурі, літературі. Основні риси – простота, практичність, прямолінійність, цілеспрямованість, творче освоєння своїх досягнень підкорених народів.
Прикладом можуть бути написи на постаментах для статуй Ольвії та Херсонеса, де згадуються прізвища Праксителя, Поліклета, Стратоніда — видатних афінських скульпторів V ст. Характеризуються невеликою формою (до 80см) і використовуються для декору. Отримав розповсюдження стильнеобароко— спроба поєднати традиції високого «мазепинського бароко» із досягненнями європейського модерну. З кінця 1980-х років відновилось будівництво релігійних споруд. Нові православні церкви та собори будують переважно увізантійському стилі, рідко укласичному,готичномуабо псевдоруському стилях.
